Січ - ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися... А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п'ятнадцять, двадцять, а то й менш. У Січі - так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, - маленьке та таке, як тарілочка, кругле, - а то й зовсім без вікна.
Оце викопа козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить - уже холодно не буде.
Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи, - усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти. ...
усіляко прохає Вас тримати голову на плечах і не реагувати на дрібні інфо-провокації.
Доброго здоров'я, Мандрівник!
Привіт усім!
Після татар запорозьким козакам доводилось часто стикатися з поляками, землі яких межували з Запоріжжям із заходу. Поляки неодноразово організовували військові експедиції в цей край. Та й запорожці не раз вирушали в походи, спрямовані проти володіль польської корони. Причини неприязні й недовіри запорозьких козаків до поляків сягали давнини й корінилися у самій польській історії і на них слід зупинити увагу.