Доброго здоров'я усім! Сьогодні в продовження теми http://indragop.org.ua/news/pro_kozakiv_dlja_ditej/2014-05-01-781публікуємо ще один матеріал для дітей. Велика подяка пану kleshenko.
Сивий Дніпро – величний і сильний. Відомий на весь світ своїми порогами. Немало погубив він ворогів України, і завжди допомагав козакам сховавши їх від злого ока у своїх плавнях і незлічених притоках…
Ми стоїмо на березі милуючись краєвидом, аж ось, до нашого вуха донеслась далека пісня
Простелились купами тумани
Через далі гомінких віків...
Гей! Збирались пани-отамани
Та й вести до бою козаків.
З кожною хвилиною пісня стає все голоснішою, і ми помічаємо швидкі козацькі чайки, які немов на крилах летять хвилями Дніпра. Але чому ми їх з самого початку не помітили? А ось чому – човни ці не височіють над водою, тому менш помітні для ока. Цим і користуються козаки, коли їм треба напасти на ворога.
Не встигли ми кліпнути оком, як опинилися на головній чайці, на щоглі якої майоріла відзнака командувача - похідного отамана.
На лавках сиділи за веслами козаки. Кожна чайка могла вмістити від сорока до шістдесяти чоловік.
- А, це ти хлопче! – вигукнув один із козацької ватаги – Це добре, що ти вирушив з нами в морський похід, бо козак, що не побував в морському поході не козак!
- А куди ми йдемо – питаємо ми.
- В Кафу, з неволі визволяти люд православний, вигукнув похідний отаман.
Помалу озираємося навкруги. В похід козаки брали в похід мало одежі. Сорочка, шаровари, та свитка з шапкою – ось і все. За те зброя була в великій пошані, нерідко була прикрашена орнаментами. У старшини зброя була прикрашена золотом, та дорогоцінним камінням. Але в найбільшій пошані була козацька шабля. Дехто називав її сестрицею, дехто жіночкою, дехто дружиною. У козаків навіть з цього приводу приказка є – нащо тобі хлопче жінка чорноока, у козака жінка – шабля біля бока!
- Ти думаєш, що козаки егоїсти, раз не думають про сім’ю і про дітей і погано чинять не допускаючи жінок на Січ? – сказав мені засмаглий козак розкурюючи люльку - Навпаки! В нелегкий час жінки і діти стають вкрай вразливими перед обличчям ворога. Скільки разів вороги нападали і руйнували Січ, скільки славних воїнів полягло в боротьбі за Неньку Україну.
Тому більшість козаків не одружувались по тій причині, що загинувши у бою, вони не залишить по собі жінку і дітей одних, які без годувальника будуть бідувати.
- Були й такі козаки, які мали жінок і дітей, вони жили поза Січчю, на хуторах. Їх брали в походи у виняткових випадках. – Підхопив розмову інший.
Так помалу пливучі Дніпром, під покровом ночі ми вийшли в Чорне Море.
Непомітно підійшли до берега.
Козаки помолившись зійшли на берег – лишивши для охорони по двоє козаків і по двоє джур на одну чайку.
З галасом, криками та пострілами – почалася атака на місто.
Змішавшись з татарами, козаки з великими боями заволоділи околицею міста де знаходилися полонені. Билися кайдани, полонені кримчаками чоловіки брали до рук зброю і допомагали козакам бити ворога. Жінки похапцем забирали дітей і бігли під козацький захист.
Оскільки визволених з полону людей було так багато, що їх неможливо було вивезти морем, було прийняте рішення розділитися. Частина козаків забравши чайки з добутим у бою добром йшли на Січ морем, інша частина захистившись табором з возів пішла суходолом.
На кожному возі була закріплена гармата, чи фальконет, та декілька чоловіків озброєної обслуги. Таким чином вози йшли двома рядами, а поміж них йшли люди. Один ряд возів був довший за інший, що дозволяло закрити передню та задню прогалини і цей табір з возів ставав неприступною фортецею, яка могла витримати натиск ворога сили якого в багато разів перевищували козацькі. Запорожці перейняли цей тип захисту у гуситів.
Не легка дорога додому ні по суші ні по морю. Розлючені кримчаки направили за козаками найкращі свої галери. Гримнув залп навздогін прудким чайкам, потім другий, третій. Одне ядро потрапило в борт пробивши в нім чималу дірку, і майже миттєво чайку затопило водою, але завдяки в’язанкам з очерету човен лишився на плаву.
Козацька флотилія прийняла бій. Вмить розвернувши свої легенькі мов пір’їна судна почали стріляти у відповідь. Багато галер, було пошкоджено, деякі потоплено. Козаки захоплювали ворожі судна, брали в полон вояків, та звільняли від кайданів гребців, серед яких майже всі були православні. Побачивши свою поразку – частина вцілілих галер повернула назад рятуючись втечею.
Козаки з захопленими галерами ввійшовши до Дніпра йшли з перемогою до Матінки Січі.
По приходу додому зняли з галер все озброєння та цінні речі, а самі галери спалили.
Але не було часі святкувати перемогу. На загнаному коні прискакав посланець з лихою звісткою – Хан послав велике військо наздогнати людей, що йшли суходолом і винищити усіх.
Пів дня летіли козацькі коні по степу, майже не торкаючись своїми копитами землі. Тільки би встигнути…
Ще здалеку козаки побачили на дорозі куряву. Під’їхавши ближче вони побачили, що люди йшли майже без захисту, більшості возів не було.
Почувши погоню, частина козаків залишилась прикривати відступ людей, построївши трикутний табір з возів. Не дивлячись ні на що вони вирішили відтягнути кримчаків на себе, навіть ціною власних життів.
Швидше за вітер мчали козаки по степу на допомогу братчикам. І ось вже видно чорний дим та куряву, і чутно брязкіт шабель, та постріли.
Як ті соколи налетіли козаки на вороже військо та кинулися на ворога. Трикутний табір з возів вже палав, але й досі з палаючого кола козаки відбивалися.
Не довгою була ця битва, татари побачивши, що сили не рівні вимушені були тікати.
Багато козаків загинуло в тому кривавому герці, ті хто вижив, казали, що ладні були всі до одного померти, але щоб люди дійшли додому.
Ой у полі на Могилі
На Широкій Україні
Лежить Козак там Убитий
На Купину головою
Прикрив очі Муравою
А рученьки Китайкою
А ніженьки Нагайкою
Ой устань же Козаченьку
Нагаєчку візьми в руки
Ворогів як ту худобу
Виганяй із Краю
Загиблих поховали з усіма почестями, з пострілами за гармат та рушниць. Усі молилися за упокій душ козаків – які положили своє життя, за інших.
Багато хто з визволених галерних гребців залишилися на Січі, щоб боронити Україну від лиха і служити людям.
На землю впала ніч.
Ми ходимо поміж куренів і згадуємо, як вперший раз сюди потрапили. Важкі наші думи, багато славних лицарів вже ніколи не повернуться на Січ, багато тих, хто віддав своє життя за для життя інших - заснули вічним сном.
Десь чуємо…
Ой у полі могила
З вітром говорила:
"Повій, вітре буйнесенький,
Щоб я не чорніла!
Щоб я не чорніла,
Щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла,
Та ще й зеленіла!"
Закривши очі ми стоїмо тихо прислухаючись...
По склу тарабанить дощ.
Розплющивши очі – бачимо вікно своєї спальні, сірий похмурий ранок зустрічає нас дощем, немов оплакуючи загиблих у боях козаків…