Вовче свято
Браття, якої б Віри Ви сьогодні не були, пам'ятайте!
До християнських традицій, яким на Україні трохи більше тисячі років, їснувала інша Віра, Віра наших пращурів - переможців, які носили горде ім'я Аріїв ( як би іх не називали інші народи в своїх історичних хроніках - скитами, скіфами, індоаріями).
Для Аріїв Бог і його прояви (в різних матеріяльних світах - енергіях) - Сварог і Сварожичі (Дажбог, Мати-Слава Світовид, Числобог, Перун, Стрибог і інші, не менш величні і могутні), були Пращурами - Прабатьками, Ріднею. Тому і відношення до них у арієв було поважним і радістним. Не було остраху і очікування кари, бо ці Боги були проявами сил і енергій Рідної Землі.
Сьогодні я хочу нагадати про одне з напівзабутих - напівсхованих свят - про Вовче Свято. Воно святкувалось предками у період зимового сонцестояння, коли люд колядував у вовчих шкурах.
Витоки
На початку зими на небі горять сузір’я Великого та Малого псів. Зрозуміло, чому в різних індоєвропейських народів саме два вовки супроводжують богів війни. Саме у цей час юнака обв’язували бойовим поясом зі зброєю, і він ставав справжнім дорослим воїном-вовком. Адже відомо, що індоєвропейці, зокрема і слов'яни, вважали вовка своєю тотемною твариною.
Уперше зображення двох священних вовків з’являється на кам’яних стелах північнопричорноморських степів 5000 років тому (місцевість Сватове, Керносівка). Це є ще одним свідченням того, що індоєвропейська міфологічна традиція значною мірою сформувалася в українських степах. За Рігведою, два пси, народжені священною собакою Індри Сарамою, супроводжують арійського бога Яму.
Бойовий пояс як символ зв'язку поколінь
В Україні бойовий пояс був відомий вже 5000 років тому. Разом із різноманітною зброєю він обов’язково присутній на кам’яних зображеннях індоєвропейських воїнів, що мешкали в українських степах 5000–3000 років назад. Наприклад, більшість кам’яних статуй кіммерійських воїнів, що жили у Надчорномор’ї близько 1000 р. до н.е., являють собою кам’яний стовп з вибитим на ньому поясом із різноманітною зброєю.
Бойовий пояс індоєвропейців зберігся до наших часів у традиційному одязі корінних мешканців Карпат – гуцулів. Це "черес"– широкий шкіряний чоловічий пояс, багато оздоблений металом, тисненням, пристосований для носіння топірця, ножа, кресала, люльки, грошей тощо. Як відомо, гуцульський юнак ставав справжнім леґенем, коли батько дарував йому черес. Бронзові бойові пояси, що нагадують гуцульські череси, з‘явилися в Карпатах більше 3 тис. р. тому.
Отже, у багатьох індоєвропейських народів простежується міфологічний комплекс вовкулаки. Це воїн-дружинник, що часом обертається вовком, чаклун, звичайна зброя його не бере – лише срібна чи осиковий кілок. Вовкулака носить бойовий пояс.
«Повість минулих літ» під 1097 р. сповіщає: «Яко бисть полунощі і встав Боняк, від’їхав від вої і почав вити вовчськи і вовк одвися йому і почаша вовки виті мнозі».
Образ воїна-вовка добре відомий у минулому України. Ще 2500 р. тому Геродот писав, що неври Полісся взимку на кілька днів перетворювалися на вовків.
У княжі часи воїн, чарівник-волхв чи просто чоловік обертався вовком, обв’язуючи себе священним поясом – наузом. Вовкулака повертав людську подобу, коли знімав цей обрядовий пояс.
«Вовк» і давньоруський «волхв» – одне слово. Власне, це германське «volf» у давньоруській транскрипції, адже латинська «f» кирилицею передається двома літерами – «хв» (наприклад, Хведір).
Під час великого розселення індоєвропейських племен з Надчорномор‘я у ІV-ІІ тис. до н.е. традиція вовчих союзів була рознесена на величезних обширах від Атлантики до Індії. Певні аналогії цьому комплексу бачимо у фольклорному образі українського козака-характерника.
[Адміністрація Сайту може не погоджуватись з деякими спірними положеннями з точки зору історичної науки, викладеними вище. Але ми безумовно цінуємо і любимо традиції наших предків]