Валентин В. БУГРИМ
СЕРЦЕ Материнське...
(З народно-козацької бувальщини, із мораллю)
Дістає козак дівчину кожен вечір біля тину:
-То – коли будеш кохати і як довго – ще чекати?
Дівка каже прямо в очі:
-Щоб мене ти не морочив, розкажу я про гадання – про моє/твоє кохання.
Я в чаклунки побувала – ось вона що нагадала:
Вирви в матері ти серце, щоб я випила щесерце той напій з його настійки, та не бійсь за мої війки.
Щоби був він на хмелю – отоді я й полюблю!
Мовчи він додому їде і не зна як далі піде.
То й горілки він напився й за клинок свій ухватився.
Розрубив... І вийняв Серце безо всякого тут герця.
Поспішив козак в дорогу, до чаклунного порогу.
На цвітастім рушникові несе Серце дарункове.
Щось в очах йому мутніє і злипаються вже вії, враз – спіткнувся об гачок. Серце: не забивсь, синок?
Одруживсь козак із нею, чаровною красун`ею. На садибі – усе мають та кохання вже не знають. Й діточок у них немає, видно, Бог їм не прощає.
І – нічому не радіють, вдвох сумують та жаліють. Помутніло все в жінчини, на мотузці – козачина...
06 лютого 2017 р. м. Київ