Козаки
були природним захистом південних кордонів Польщі та Литви, а згодом і Речі
Посполитої від татар. Звичайно, степове життя за дніпровими порогами змушувало
до постійного військового протистояння з татарами, котрі протягом XIV-XV століть
проводили інтенсивну експансію в напрямку півночі та сходу. Після відокремлення
від Золотої Орди Кримське ханство перебувало у сфері військово-політичних
взаємодій монгольських лідерів, в тому числі і Великого Золотоординського хана.
Через море відбувалася економічна та культурна взаємодія Криму з Венецією та
Генуєю. Велике князівство Литовське проводило ворожу політику щодо Криму, однак
час від часу ворожнеча змінювалася на союзи, оскільки існував ще один, досить
часто їх спільний ворог – Московське царство.
Кримські татари активізуються після того, як війська Османської Туреччини висадилися на узбережжі Криму і змусили хана до союзу у 1478 році. Вже через сім років перший великий похід турків і татар на Велике князівство Литовське закінчився руйнуванням Києва і великим спустошенням всієї Київщини та Поділля. Невдовзі напади почастішали. Ні Польща, ні Литва неспроможні були захистити свої велетенські кордони. У відповідь на цей виклик історії народ сам сформував опір. Цей опір називався Козацтвом.
Козаки мали достатньо якостей, потрібних для успішного протистояння з татарами. Надзвичайно висока мобільність запорозьких загонів поєднувалася із досконалим знанням місцевості та пристосованістю до умов життя в степах, плавнях, на берегах рік та озер і навіть морському узбережжі. Регулярні війська Польщі та Литви були неспроможними боротися з швидкою татарською кіннотою за винятком ...