Протягом 1618 року відбувався неординарний і знаковий похід запорозьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.
Така позиція шляхти і сейму активно підтримувалася єврейською торгівельно-лихварською групою всередині країни. Активізація політики гетьмана Сагайдачного залишається питанням для істориків.
Її досить складно пояснити з точки зору традиційної наукової думки, яка сприймає події як наслідок стихійних соціально-економічних та наукових змін.
Ймовірніше всього, існували фінансові залежності від польсько-єврейського капіталу якщо не самого гетьмана, то його найближчих людей або Запорозької Січі.
Проблема лавірування між Османською імперією, Московським царством та Річчю Посполитою привела гетьмана до думки про використання Московського походу як демонстрації сили козацтва і налагодження зв’язків з Москвою.
Одночасно, «татарський синдром» також міг зіграти роль – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях до Москви, але в останньому штурмі не підтримав поляків, бо й не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.