Сагайдачний
як досвідчений політик і військовий діяч постійно підтримував можливості
здобути визнання для козаків та всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич
Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, що мала
привести його на Московський престол, або принаймні захопити велику частину
царства та отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій
і торгівельних шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним привів із собою сорок
тисяч козаків.
Похід виявився вдалим для козаків. Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового росту і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві та під час облоги самої Москви була більш ніж переконливим аргументом для Польщі: козацтво формувало власну політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала ваги серед козацтва. В той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але й не на користь козацтва. Османська імперія наступала з Півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було погодження спільних дій із Варшавою: спершу проти Москви у 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. І наслідком такого військового союзу став порівняно довготривалий мир на обох фронтах. Козацтво ж сформувало певний політичний резерв довіри та поваги у всій Європі. А Цецора стала проміжним між двома великими війнами нагадуванням шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.